Ужитті людини народна мудрість виділяла три важливих події: народження, весілля і смерть; або казали, що людина тричі смішною буває -коли народжується, жениться і вмирає. Ці три події супроводжувались найбільшою кількістю обрядів і вірувань.

Споконвіків весіллю надавалось найбільше значення, тому, цьому обряду передував підготовчий етап зі своїми специфічними обрядами -сватанням, оглядинами, заручинами, оповідями, запрошенням на весілля, випіканням короваю та дівич-вечором.

Наші пращури мали цілий комплекс заборон, які нікому не дозволялося переступати. Нова родина мала бути заснована на порядності, доброчесності, правдивості. Розлучення вважалося гріхом, тому молоді люди, готуючись до вступу в шлюб, мали добре зважити на всі обставини аби майбутнє подружнє життя було щасливим. Суворе дотримання відповідних вимог, виконання всіх ритуалів мали забезпечити прихильність долі до молодої сім'ї.

Весільний обряд, який шліфувався в продовж віків заховав у собі погляди українців на шлюб, сім'ю, і продовження роду. В ньому тісно переплелися глибокий зміст і подія, музичне оформлення і драматична дія. За перебігом цього дійства можна скласти доволі повне уявлення не лише про родинні стосунки, погляди українців на роль сім'ї в житті людини, організацію сімейного побуту, а також суспільні відносини.

Процес формування традиційних весільних обрядів українців, як і в багатьох інших народів, відбувався протягом тривалого часу. Весільна обрядовість і звичаєвість дають широке уявлення про моральні, етичні, естетичні погляди народу, різноманітні аспекти його життєдіяльності.

З розвитком етнографічної науки, починаючи з ХІХ-го століття, з'являється низка досить детальних етнографічних описів весілля. Велике значення для пізнання весільної обрядовості мають праці Й.І.Лозинського, П.П.Чубинського; до цікавих спостережень і наукових висновків прийшов В.Охрімович у праці "Значениє малоруських свадєбних обрядов и песни в истории и еволюции семьи" (1891). Вивчали весільну обрядовість і польські дослідники І. Любич-Червінський, значний вклад вніс відомий фольклорист і етнограф О. Кольберг у своїх монографіях "\\\\Volyn" (1964), 'ВіаІогus-РоІеsіе" (1968 ), "Рокuсіе"( 1882-1889), "Chelmskie" (1882-1891), розкривши широку картину побуту, звичаєвості та обрядовості українського населення. Значне місце характеристиці весільного обряду українського народу, кінець ХІХ-го -поч. ХХ-го століття, відведено в історико-етнографічному дослідженні О.М.Кравець "Сімейний побут і звичаї українського народу" (Київ, 1966).

Походження української обрядовості, історичні форми шлюбів розглянуто Н.І.Здоровегою у монографії "Нариси народної весільної обрядовості на Україні" (Київ, 1974), дослідженні Ф.Вовка "Шлюбний ритуал на Україні" (Київ. 1994, репринтне перевидання).