Колись була зима. То було наспрвді давно, до чортів давно. І дивно так було. У емне була шкіряна дублянка, яка певна була на кілька розмірів більшою, ніж тре)) . мої руки не діставали до кишень і мерзли. чорт ,якою вона була важкою, коли я її одягала, ноги човгали по глибокому снігу, утворюючи широкі обривчасті лінії. Був у мене також наплічник, чи це занадто мяко сказано.. він - великий і квадратний і всі з мене в школі знущалися через нього))) бо ні в кого більше такого не було)). Я йшла після уроків і як же мені було легко ,як ніколи, насправді, навіть дублянка не заважала, я дійшла майже до свого під'їзду. Але уявіть ,який був облом, коли я побачила, що забула свого напханого книжками рюкзака в школі)))) 

я любила тухлі на підборах. У моєї мами були такі, сині із якимись закрючками на носиках і вона завше ховала їх під диван. а я натягувала цілу купу вязаних шкарпеток і напинала ті штуки на себе і так ходила весела мала і радісна. Я була злою дитиною, всі білі розетки були обмальовані кольоровими восковими олівцями, але яка ж западлянка... у них була така пупирчаста фактура))) і ті олівці ніяк не відмивалися. Але я тоді отримала на горіхи. 

Я любила сукні і діаманти ,які яскраво сяяли. Вони дарувати мені затишок і були моїм особистим естетичним джерелом, поки я дізналась жорстку правду - діамантии - фальшиві. А підбор на моїх кльових чорних тухлях відвалився на наступний день. І чим його, дідько, не клеїли. видно, не судилося..

Я страшенно хотіла собі чуба. У мене було довге чорне волосся до пояса. І коли мої батьки були у Польщі, я взяла і відрізала собі два пасма спереду. А потім, за кілька днів до їхнього приїзду, відрубала тіж пасма повнісю, бо подумала, що так ніхто їх не побачить і на мене не накричить)))

А ще я любила ту таку програму "городок" вона звалася) всі певно її знають. і пісню ту любила)) навіть ніколи не здогадувалася, що щерез якийсь неповний десяток років мене будуть забирати у населений пункт із такою ж назвою зі слізьми на очах..

19 01 2011