Колись була зима. То було наспрвді давно, до чортів давно. І дивно так було. У емне була шкіряна дублянка, яка певна була на кілька розмірів більшою, ніж тре)) . мої руки не діставали до кишень і мерзли. чорт ,якою вона була важкою, коли я її одягала, ноги човгали по глибокому снігу, утворюючи широкі обривчасті лінії. Був у мене також наплічник, чи це занадто мяко сказано.. він - великий і квадратний і всі з мене в школі знущалися через нього))) бо ні в кого більше такого не було)). Я йшла після уроків і як же мені було легко ,як ніколи, насправді, навіть дублянка не заважала, я дійшла майже до свого під'їзду. Але уявіть ,який був облом, коли я побачила, що забула свого напханого книжками рюкзака в школі)))) 

я любила тухлі на підборах. У моєї мами були такі, сині із якимись закрючками на носиках і вона завше ховала їх під диван. а я натягувала цілу купу вязаних шкарпеток і напинала ті штуки на себе і так ходила весела мала і радісна. Я була злою дитиною, всі білі розетки були обмальовані кольоровими восковими олівцями, але яка ж западлянка... у них була така пупирчаста фактура))) і ті олівці ніяк не відмивалися. Але я тоді отримала на горіхи. 

Я любила сукні і діаманти ,які яскраво сяяли. Вони дарувати мені затишок і були моїм особистим естетичним джерелом, поки я дізналась жорстку правду - діамантии - фальшиві. А підбор на моїх кльових чорних тухлях відвалився на наступний день. І чим його, дідько, не клеїли. видно, не судилося..

Я страшенно хотіла собі чуба. У мене було довге чорне волосся до пояса. І коли мої батьки були у Польщі, я взяла і відрізала собі два пасма спереду. А потім, за кілька днів до їхнього приїзду, відрубала тіж пасма повнісю, бо подумала, що так ніхто їх не побачить і на мене не накричить)))

А ще я любила ту таку програму "городок" вона звалася) всі певно її знають. і пісню ту любила)) навіть ніколи не здогадувалася, що щерез якийсь неповний десяток років мене будуть забирати у населений пункт із такою ж назвою зі слізьми на очах..

19 01 2011

коли я думаю про тебе. коли я думаю про тебе, шось виникає у моїй голові. несуттєві образи абощо. я відчуваю, як по моїх руках стікає тепла вода і після останнього подуву вітру робиться якось "зябко". коли ти зник - мсто стало пустішим. лише такий був наслідок. для мене. все було не так. я бісилась через кожен доторк і спогад, через кожну думку, через відсутність у ній чогось, шо було раніше. раніше. раніше. який це проміжок часу?) такий собі, величиною у кілька місяців чи просто. чи просто було, зустрічаючи тебе на вулиці, казати привіт. чи просто було бачити тебе випадково посеред інших людей. чи просто було двитися в очі комусь іншому? та, просто, наспрвді. тільки я не знаю, чого я, бачачи тебе мимовільно, хотіла бігти кудись, навіть стрибнути у машину чи під, не мало значення.. яхотіла втулити тобі по мордяці своїм надзвичайно великим кулаком, щоб тобі хоч раз було боляче так ,як було раніше мені, тільки біль проявлявся не у вигляді синячків чи потмі вже рубців, а якимись неістотними синіми розмитимиплямами в моїй свідомості. я переживала тебе кожен день якось по- інакшому. але мені було пофіг, де ти і з ким. і я рада, що так було. бо нахрін мені здалася ця тупа залежність від когось. коли ти був - ти був. але коли ти зник тоді, то тебе не стало назавжди. бувай.
ти мене бісив та? і мабуть через це мене частково тягнуло. ти мене слухав ,уважно і рахувався зі мно не так, як інші. ти не пропускав ніколи ніколи мої слова крізь вуха і все.. ти їх втягував у себе. може через те, що слів було занадто мало? і це мало значення. адже мої слова лишились в тобі до цих пір ,яким би ти не став і яким би ти не був. ти любив мої слова і я надіюсь, що вони зжеруть тебе і не будуть давати тобі вночі спокійно спати, на відміну від мене, б оя сплю, як вбита із кольоровими придуркуватими снами.
 

беззмістовність, чи то пак, несумісність. дуже різні між собою поняття, але в чомусь вельми правдиво схожі. схожі до мене, бо це тільи я можу пертися ранковим містом із головою, повною інших думок, інших, розумієш? не тих і не про того, про кого треба. І ці думки такі несумісні з іншими думками в моїй     голов, що коли я ловлю себе на тому, то зосереджуюсь тільки на них. Вони ніби не підвласні словам. А що найжахливіше - вони неминуче скоро стануть дійсністю і це мене бентежить, спустошує, збиває з пантелику, чи які там ще дієслова можна згадати. Як жити далі з тим, про що ти думаєш кожен день, але можливості змінити його не маєш? Як жити з собою, в неможливості перебороти себе ж? Я і так надто відкрита людям ,цьому грьобаному суспільству, яке ,фак, робить гроші( Вже - гроші!), а не бізнес. Як кожного нового дня відкриватися( зннову ж таки!) таким людям, з думкою і снами про те, що вони завтра віддадуть, продадуть тебе останній голодній собаці на ринку або перекрутять на ткий фарш, у якому вже важко буде упізнати себе. Як же, чорт, вловити думки таких безликих осіб, які крмі матеріально нічого не бачать і які все матеріалізують собою, бо вони лише купа кісток, шкіри і складок жиру ( а в кого його зараз нема?) Ось ЩО мене гризе кожного нового ранку, кожного вечора. Це спроба переодягнути жінку в шмат заліза і натягнути їй на руки гумові рукавички, щоб вона комфортно почувала себе НА СВОЄМУ МІСЦІ і ще одна спроба дати безмізким чоловікам владу над такими жінками. Як же мене це дістало! Коли вже ви, безмізкі, навчитеся мислити глобальніше? Чути глобальніше ,відчувати глобальніше, не илше мірою своїх відчуттів, а мірою відчуттів цілого світу, здійсненою в порівняннях, здобутках (чи пак напрацюваннях!) Я забула себе у течії цих грьобаних переживань лише за свою долю, яка (до речі) складається фантастично! Либонь, у школах нам не казали, що дівчатка мають носити довгі спідниці і народжувати дітей? Бо це найбільше щастя у їхньому мізерному житті ,яке додає кольору. Якщо це чиясь доля, обрана добровільно, то чому б і ні. Але якщо тебе зачиняють у шафі зі своїм скелетом наодинці, то від тебе лишається тільки скелет, про який завтра вже (але більша ймовірність на те, що сьогодні) ніхто не згадає. Коли ти втрапиш у оточення, де будуть люди, здатні допомогти і почути, зрозуміти і не лише підтримати ,а штовхнути у те русло, в якому тобі судилося пливти, то тобі треба не просто рухатися по течії, а всіма можливими способами хапатися за гілляки і траву ,яка стирчить з берегів ,обсмоктувати кожну кісту свого життя, щоб дізнаватися щось нове, щоб не нищити, а створювати і не жити достойно ,а самому вперто вірити у ту, фак ,достойність. Бо якщо ти часом цього не збагнеш, то не варт ти тоді навіть однієї голки їжака, який кожного дня змінює світ.
Ps якщо все це, у що я вірила і про що говорила, коли ти навіть мене і не слухав( а я впевнена, що я рідко з тобою про це горила, бо ти й не намагався чути), мине завтра так само ,як мій вчорашній зубний біль, то моя голова і справді варта лише твого члена.
Вибачте за жорстокість.

Те, що я відчуваю до тебе таке своєрідне. Мені хочеться влитися у тебе цілком, до останньої краплі і розбігтися у твоєму тілі водою. Це якась така дивна любов, на межі чогось матеріалістичного. Це як хвилі, які тихо накривають мене і топлять, викликаючи сильні судоми. Я не в змозі зжати руку  в кулак. Дивлячись на тебе одного, я можу з певністю сказати: ти мій. Такого як ти більше не буде. Беру на себе відповідальність за ці слова. І вперто йду далі, відкривати нові вершини і висоти. Їх завше багато, хоча вони вельми заховані. Можу сказати певно. Ти єдиний, бо до тебе я ніколи не відчувала такої шаленої втоми, такого сильного сну і такої бажаної присутності.

Знаєш, чому я більше не пишу віршів? Я не можу знайти потрібних слів, які б виражали мене всю, а не лише частину мого пришелепкуватого я) Потік ненависті один, потоків любові - багато, бо вона безмежна. Що б я робила без тебе, чувак?)

28 07 10

звідусіль стікаються нові знайомі, як бджоли на мед. і то мало бути вельми цікаво, як  з якого ракурсу глянути. я їм розповідаю про своє пальто і про люльку, яка, до речі, не моя. про платівку "машины  времени", яку ти колись, свого часу, мені подарував. я є зараз така, яка буду завжди, і я, мабуть, не підлягаю жодній із твоїх реставрацій, інакше, я б розплавилася під тиском вібрацій.

у думках вже майструю затишок. уявляю свого чайника, свою нову чашку( подарую собі її на новосілля), свій новий фен для сушіння волосся, свою канапу і книжки.... ціла купа всіляких книжок, коли я їх зможу нарешті читати. бо вся я - тут. фак я тут жила декілька місяців. і це тепер здається мені моїм минулим життям, подумати про яке не вистачає часу. (коли вонор дійсно треба, бо коли - ні, то думки лізуть у голову, що важко від них позбутися). я багато палю останнім часом, мало їм ( а сенсу ніякого). Може колись на світ зявиться щось чисто моє, не запозичене від інших шкір і начинок.

Що зі мною трапляється? Що зі мною відбувається. У мене все чудово.

мені завше кажуть, шо тре вибирати "золоту середину". Так ось. Її не існує. Існує тільки той баланс, який ви самі собі вигадаєте. Все залежить суто від вас. Я хочу бути скраю, бо якщо буду посередині - обидва боки мене зачавлять. А я впевнена, що не зірвусь. ))))))

розумієш? коли відпадає бажання слухати музику. Коли відпадає бажання її чути і відчувати. Це так тупо і важко водночас ,коли не отримуєш задоволення, а кожного нового дня сидиш і усвідомлюєш, що, буквально, через якийсь нещасний місця розпочнеться нове життя? Хрін його би забрав. Яке нове? я на нього так надіюсь.

куди ти зникнеш, чувак? тебе ж більше ніколи не буде. Якби я (я кожного вечора про це думаю ,коли сиджу і тупо щось жую на своїх сходах) могла зупиняти час, то фак, я б забрала у своє безчасся тебе. Ти чуєш? ТЕБЕ. Бо ти ти ти мені шалено необхідний був вчора і сьогордні і завтра. Я хочу просто говорити. коли ти припиниш отако робити, або( коли, вбіса, я нарешті прокинусь від цього дебільного сну) просто зникнеш чи зявишся?)

Розумієш, коли відпадає бажання чути музику, відпадає бажання слухати. Воно зникає і розвіюється, як ранковий туман. Теплий кофій і якийсь неприємний смак у роті, може, варто нарешті почистити зуби і переступити через тебе, якчерез поріг, об який я завжди зачіплююсь, але падати ніколи не вдавалось. Чувак, це крик мого серця. От тільки не впевнена насправді, чи воно досі має голос.

24 07 10